Академія наук або робота із шістьома нулями

27 июня, 2019 30 июня, 2019 Ermittler

Ринок ідей

Молодий науковець Інституту хімії поверхні Андрій Кравченко отримав осколкове поранення в ліве плече, коли захищав Дебальцеве у 2014-му році.

«Мені пощастило – поранення було відносно легке. Не зважаючи на дірку у плечі, продовжував керувати вогнем, — пригадує тепер уже кандидат хімічних наук. – Медиків ми навіть не викликали — їх би по дорозі просто розстріляли. Я більше доби не міг потрапити до хірурга».

Згадуючи свій бойовий досвід, науковець зрозумів, що є безліч поранень, коли боєць може вижити або врятувати поранену кінцівку, використавши якісний гемостатик із знезаражуючою дією.

«На війні потрібно враховувати найгірший сценарій і розробити план дій, коли долікарська допомога неможлива через небезпеку евакуації. Але при цьому потрібно максимально швидко зупинити кровотечу і знизити ризик розвитку інфекційного ускладнення. Я чекав, що в медики напишуть кілька десятків робіт із аналізом поранень, вчені, фізіологи будуть це обговорювати і вирішувати проблему. Але виявилося, що мої колеги не думають про потреби військових, мовляв «Кому це треба?».

Зараз у Відділі квантової хімії і хімічної фізики наносистем Андрій разом із колегами працює над розробкою гемостатика, який буде зупиняти кров, адсорбувати мікроорганізми та гній, не міняючи пов’язку до двох діб. Після бурхливих дискусій директор інституту дозволив офіційно включити цю тему в план роботи інституту. Робота над розробкою триває уже півтора роки.

Андрій мріє про те, що одного дня його розробка буде рятувати життя українських військових. Цього року він вирішив спробувати свої сили на конкурсі стартапів «Сікорський челендж», де і представив свій інноваційний проект. Втім, тамтешнє журі сприйняло його ідею досить скептично.

«На першому етапі відбору ми робили презентацію на 5 хвилин. Члени журі швидко задавали питання і подякували. У другий тур я так і не пройшов», — розповідає науковець.

Андрій трохи розчарований, бо й не підозрював, яким складним є процес впровадження наукових розробок у серійне виробництво.

Тим часом керівництво Академії наук гордо звітує про те, що заради впровадження ідей науковців у виробництво інститути НАНУ співпрацюють із науковими організаціями та компаніями близько 50-ти країн світу. Але наскільки ефективною є ця співпраця? Розглянемо на одному яскравому прикладі.

У 2015 році Україна приєдналася до Рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Це найбільша програма в Євросоюзі з фінансування науки та інновацій із загальним бюджетом близько 80 мільярдів євро. Колосальна (це більше ніж два річних бюджети) сума має бути витрачена протягом 2014-2020-х років.

Щоб допомогти науковцям розібратися в процедурі участі у проекті, Міністерство освіти навіть створило по всій Україні контактні пункти, де всі бажаючі можуть отримати безкоштовну консультацію. А прем’єр-міністр України Володимир Гройсман закликав українських розробників і представників малого та середнього бізнесу «активніше використовувати» «Горизонт 2020».

Втім, учені НАН України не дуже зацікавилися можливістю отримати додаткові гроші на свої дослідження в рамках цієї програми.

У 2015-2018-х роках «Горизонт 2020» профінансував в європейських країнах понад 21 тисячу проектів, і лише 133 із них – українські. Уважно вивчивши список компаній та державних організацій, які взяли участь у Програмі, ми виявили у цьому переліку лише 11 установ Національної Академії наук України.

Ще сім інститутів подавали заявку на фінансування, але отримали відмову.

Тобто, лише 11+7=18 із 191-ї установи Академії наук принаймні спробували отримати кошти на свої дослідження в рамках престижної і добре фінансованої європейської програми «Горизонт 2020».

Що заважало решті інститутів подавати свої заявки на участь у програмі? Дефіцит державного фінансування? Застаріле обладнання? Чи, може, банальна лінь?

Для порівняння: у Німеччині за цей же час в рамках програми було профінансовано більше шести тисяч проектів. Активні німецькі дослідники отримали 6 мільярдів 180 мільйонів євро – це аж 15% всього бюджету «Горизонту» за 2014-2018-ті роки. Українським дослідникам дісталися копійки від цього мішка з грошима: на 133 проекти було виділено всього 21 мільйон євро.

Щоб грошей вистачало не лише на виплату зарплат та утримання приміщень, а й на придбання нового обладнання, НАНУ може (і повинна) заробляти гроші самостійно – залучаючи інвестиції, виконуючи замовлення для бізнесу та, врешті-решт, здаючи підприємцям в оренду свої пусті кабінети. Втім, за весь час свого існування у незалежній Україні Академія наук так і не побудувала ефективну бізнес-модель із залучення додаткових коштів. Із року в рік, близько 80% бюджету НАН України отримує із державного бюджету.

Фундаментальний провал

Академії наук не слід розраховувати лише на добру волю великих міжнародних організацій. У всьому світі бізнес вкладає у прикладні дослідження мільйони доларів. Але їх інтерес – не альтруїстичний, а комерційний. Вклавши гроші у науковий проект, бізнесмени хочуть отримати конкретні розробки, які вже сьогодні (!) можна використати для серійного виробництва якогось товару або послуги.

Фундаментальні дослідження – для отримання нових знань – у всьому світі стовідсотково фінансує саме держава. Бо хоча результати таких досліджень можуть не мати миттєвого ефекту, але мають шанс зіграти ключову роль у розвитку науки через п’ять, десять і навіть сто років.

Втім, навіть найбагатші країни світу не можуть собі дозволити занадто багато витрачати на фундаментальні дослідження. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки левова частка досліджень – 80% – прикладні, і лише 20% — фундаментальні.

Яку ж картину ми бачимо в Національній Академії наук України?

Попри катастрофічний брак коштів, в НАНУ ситуація дзеркально протилежна – тут вчені чомусь в основному зайняті роботою над фундаментальними дослідженнями. Наприклад, у 2015-му році лише 28 із 100 досліджень Академії, які фінансувалися державою – мали прикладний характер.

Прикладних досліджень мало навіть у тих галузях наук, які мають найбільший потенціал з точки зору практичного застосування: матеріалознавство – 33%, інформатика – 30%, хімія – 29%, енергетика – 30%, механіка – 33%.

Таке дивне співвідношення фундаментальних та прикладних досліджень – не випадковість, а усвідомлений крок Президії НАНУ, яка планує та контролює виконання тематики наукових досліджень в усіх своїх установах для «досягнення важливих наукових результатів і сприяння їх практичному застосуванню».

Але з таким підходом годі очікувати від вчених велику кількість прикладних розробок. Наприклад, у 2016 і 2017-му роках Національна Академія наук України отримала із держбюджету 4 млрд. 774 млн. грн.. За цей час 191 установа НАНУ передала у серійне виробництво всього 165 розробок.

Тобто, щоб отримати одну розробку і впровадити її у серійне виробництво, держава вклала в НАНУ протчгом одного року понад один мільйон доларів: 4 млрд. 774 млн. грн. : 165 розробок = 28 мільйонів 933 тисячі.

Разом з цим, керівництво Академії каже, що щороку інститути НАНУ винаходять не сотні, а тисячі прикладних розробок. Чому ж тоді у серійне виробництво потрапляє незначна їх частка?

Як відбувається спілкування науковців із потенційними інвесторами – на власному досвіді переконався Аркадій Чернюк, який уже більше тридцяти років займається впровадженням наукоємних технологій.

«Є в інституті Патона підрозділ — Завод спеціальної електрометалургії . У 2009-му році виникла потреба в титанових трубах великого діаметра для бурових платформ. Для випуску труб треба було завод модернізувати. Ми з Патоном провели нараду і підписали протокол», — згадує Аркадій Чернюк.

«Я знайшов інвестора з США — Ventura Global Corporation. Він дав контракт на 50 мільйонів доларів: 3 мільйони був готовий дати одразу і без плану, а решту грошей — 47 мільйонів — по бізнес плану. І розрахунок трубами. Підписати контракт треба було за півтора місяці. Але у тодішнього директора Заводу спеціальної електрометалургії Миколи Тригуба був тоді рак простати. І йому цей проект був не цікавий. Я приходжу до Патона зі словами «Це найбільша інвестиція в Академію наук Україні». А він мені: «Та я в цьому не розуміюсь!». І контракт не підписали! Бо спеціальність в академії — витрачати кошти. Освоювати бюджет, а не заробляти».

Інший приклад — Харківський інститут кріобіології і кріомедицини, який займається проблемами виготовлення і зберігання стовбурових клітин. На початку двохтисячних — світовий лідер в цій області: має 170 патентів і 236 авторських свідоцтв.

Зараз тут працює 19 докторів наук і 116 кандидатів наук. Але попри це, інститут так і не зміг комерціалізувати свої знання.

«В інституті сертифікували близько 40 типів стовбурових клітин. Про них, по ідеї, повинен знати весь світ! Але ніхто про них не знає і не розуміє. Світового рівня технологій — багато. Але ніхто не розуміє, як комерціалізувати те, що вже є», — каже Аркадій Чернюк.

Робота із шістьома нулями

Значний прибуток науковці Академії можуть отримати, виконуючи замовлення приватних компаній. Спектр послуг, які можуть надавати установи НАНУ, колосальний: це і проведення науково-технічних експертиз, і діагностика технологічних процесів, і випробування обладнання, і виготовлення експериментальних зразків матеріалів та приладів, і ще багато-багато чого іншого.

Подібні послуги зазвичай вимірюються сумами із п’ятьма і шістьома нулями. Головне – вміти спілкуватися із клієнтами та совісно виконувати роботу.

А державна наукова установа із гордою назвою «Центр інноваційних медичних технологій» самостійно заробив у 2017-му році аж 54 тисячі 949 гривень – це 0,09% від суми державного фінансування.

Невже українським підприємствам не потрібні висококласні послуги вчених?

Виявляється, науковці активно спіпрацюють із бізнесом. Але… поза межами Академії наук. В реєстрах юридичних осіб можна знайти цілу низку компаній, які створені спеціально для того, щоб «перехоплювати» замовлення приватних (і державних) структур, і виконувати їх силами вітчизняних науковців.

Наприклад, у одного із найвідоміших установ НАНУ – Інституту електрозварювання імені Патона – у 2011-му році з’явився двійник – Товариство із обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона». Засновник цієї компанії – чеська фірма «PATON EUROPE S.R.O.» — замітає сліди справжнього власника.

Протягом свого існування приватна фірма (яка називає себе заводом) 35 разів перемагала на тендерах, заробивши при цьому 3 мільйони 184 тисячі гривень. Серед замовників послуг – і сам Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України. У 2018-му році інститут придбав у ТОВки-клона інструментів на 27 тисяч гривень.

А своєрідним клоном Інституту проблем міцності імені Писаренка є ТОВ «ІПП-центр». Співвласниками компанії є наукові співробітники Інституту: Андрій Богдан та Максим Заразовський. З моменту заснування ТОВ «ІПП-центр» виконав державних замовлень аж на 113 мільйони гривень. Левову частку грошей науковці освоюють , перевіряючи справність атомних енергоблоків АЕС на замовлення державного підприємства «Енергоатом».

Так мережа двійників із благословення самих же академіків забирає колосальні доходи в державних інститутах, дозволяючи крім всього іншого керівництву НАНУ голосити: «Немає грошей!».

Людський фактор

З кожним роком в Академії наук працює все менше і менше людей. Через брак фінансування інститути неодноразово проводили «оптимізацію штату», звільняючи сотні співробітників. У результаті таких кадрових реформ вивільнилися тисячі квадратних метрів площі.

Попри те, що у звільнених приміщеннях уже ніхто не займається наукою, все одно їх потрібно обслуговувати, як мінімум обігрівати взимку – однією із значних витрат НАНУ є оплата житлово-комунальних послуг.

Спорожнілі кабінети можна здавати в оренду – і таким чином заробляти додаткові кошти для установи. Директор інституту може витрачати отримані таким чином гроші на свій розсуд: щоб придбати необхідне для роботи науковців устаткування, на виплату премій обдарованим співробітникам або на ремонт у застарілих лабораторіях.

ПЕРЕЛІК КОМПАНІЙ, ЯКІ ОРЕНДУВАЛИ І ОРЕНДУЮТЬ ПРИМІЩЕННЯ В УСТАНОВАХ НАН УКРАЇНИ, МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ .

Отже, дирекція інститутів має бути максимально зацікавлена у тому, щоб гроші установі приносив кожен квадратний метр площі. Тим паче, що вартість оренди в НАНУ формується прозоро, і є цілком конкурентоздатною.

Наприклад, у Святошинському районі міста Києва оренда одного квадратного метру комерційної нерухомості коливається від 100 до 300 гривень. В той же час, наприклад, в Інституті технічної теплофізики (який знаходиться у цьому ж районі) здаються в оренду площі за ціною 27-100 грн. за квадрат. Ще більший розрив у цінах – у центральних районах столиці, де знаходиться чимало установ Академії. Та черг у приймальнях директорів установ НАНУ як не було, так і нема досі.

Щоб зрозуміти причину цієї проблеми, ТЕКСТИ уважно вивчили договори оренди та поспілкувалися із орендодавцями в 12-ти інститутах НАНУ. Виявляється, підприємців найменше хвилює довга бюрократична процедура укладання договорів та очікування на «одобрямс» від керівного органу Академії – Президії НАНУ. Натомість, головною проблемою у налагодженні ефективної співпраці це дрібне жлобство чиновників НАНУ.

Далеко за прикладами ходити не треба.

Компанія із оптового продажу кави орендує чотири кімнати із видом на невеличку паркову зону на першому поверсі Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського. Поки я оцінюю стильний дизайн приміщення в коричневих тонах, молодий директор Сергій, схилившись над прайсом, обговорює з кимось по телефону покупку капучинатора.

Колись тут була лабораторія, але всього за пару тижнів (і 8 тисяч гривень) під керівництвом завгоспу інституту 20 квадратних метрів із пробірками перетворилися у затишний офіс. Тепер від запаху хімії не має і сліду – його перебив аромат кави.

«Тут метро поруч, і це дуже вигідно для нас. Знайомі підказали, що тут є приміщення. Тариф сподобався через ціну 96 грн. за квадратний метр з НДС. Але ми не знали, що ця ціна буде постійно збільшуватися – от зараз платимо 133 грн. за метр. Обманюють. Рахують дуже цікаво. Добавляють гроші за світло, за сміття», — розповідає підприємець.

Сергій був одним з перших орендарів в інституті, уже звик до нового офісу, але з часом задумався про переїзд, бо коли орендарів стало багато – ставлення до них змінилося в гірший бік.

«Я з самого початку питав у дирекції про охорону. І мені обіцяли сигналізацію, охорону, відеокамери. А по факту цього нема. І ось результат – недавно мене обікрали. Десять мішків кави по 60 кг перекинули через паркан – бо охоронець уночі спить! Ось так влетів у 150 тисяч гривень!, — хапається за голову Сергій. – Я вже навіть сигналізацію поставив, і купив для господарчого двору камеру за 25 тисяч гривень. Попросив у дирекції стремянку, щоб цю камеру встановити, а вони попросили 400 гривень за оренду стремянки на день… Мене це вже дістало. Ми вже шукаємо нове приміщення.

І тепер я всім кажу — тільки чуєш фразу «науковий співробітник» — відійди подалі. А зараз орендарі приходять до нас на каву і плачуться. Бо я кусаюся, а вони мовчать».

Ось чому, попри те, що пустих площ в НАНУ стає більше, і вартість оренди тут дуже конкурентоздатна, з кожним роком Академія отримує все менше і менше грошей за орендоване майно. Так, у 2015-му році 191 установи Академії отримали від орендаторів 161 млн. грн., у 2016-му році – 143 млн. грн., у 2017-му році – 142 млн. грн.

Правда, є і позитивні приклади. У 2016-му році на оренді своїх будівель Президія заробила близько двох мільйонів гривень. Це значний дохід на фоні надходжень із держбюджету – 6,2 мільйони гривень.

Але, нажаль, це виняток із правил.

Навіть із такими скромними доходами саме здача приміщень в оренду (а не виконання замовлень) – поки що головне джерело додаткових доходів для Академії наук.

Більше реформ

Збільшення фінансування НАН України (про що постійно говорять сивочолі члени Президії) не вирішить жодну із проблем, які ми описали у попередніх розділах.

Про це свідчить навіть досвід Росії, де у 2006-му році держава в 20 разів збільшила бюджет вітчизняної Академії наук. Але лінійного 20-тикратного збільшення наукового результату не відбулося.

Владислав Кириченко довгий час займався бізнесом у Росії – створив компанію Helicon, яка стала лідером на російському ринку комплексного оснащення лабораторій для молекулярної біології. На думку фахівця, великі фінансові вливання в науку не призвели до очікуваного космічного результату, бо в Російській Академії наук реформи були проведені неправильно.

«Стара система перемолола путінських стипендіатів. Повернули більше ста людей із-за кордону, давши їм достойне фінансування, — каже Владислав. — І от ситуація: ти потрапляєш в університет, а тобі кажуть – дай гроші на ремонт, візьми до себе в проект мого сина і т. д., і так гроші зникають. Ти вбиваєш час на відписки, КРУ, яке трясе інститут. Ти не можеш нормально завести обладнання, бо є таке поняття як «кінець бюджетного року», і ти доплачуєш 10% від відрядження на хабарі. Бо всі переконані, що ви будете красти».

Що ж потрібно зробити, щоб значно збільшити доходи Академії? Відповіді випливають із результатів нашого дослідження:

1) Змінити пріоритети у дослідженнях. Орієнтуватися на приклад західних країн. Оптимальне співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень – 20:80, а не 80:20, як це виглядає зараз.

2) Знищити непрозорість та кумівство в системі фінансування наукових розробок. Запровадити міжнародну систему перевірки проектів.

3) Не упускати можливостей, які пропонують міжнародні програми фінансування наукових досліджень. Писати проекти, заповнювати заявки. Багато заявок.

4) Перестати красти у самих себе. Знищити практику створення фірм-клонів установ НАНУ, і виконувати замовлення під егідою Академії, а не ТОВки.

5) Навчитися комерціалізувати свої геніальні розробки. Невже це так важко?

6) Активніше шукати орендодавців. Спілкуватися із ними, як з партнерами, а не як із підлеглими. Йти на компроміси. Десятки тисяч квадратних метрів площ чекають, щоб за них заплатили.

Источник: texty