Хімічний Світ

Алкогольна хвороба — системне захворювання, за якого спостерігають пору­шення структури та функції різних органів і тканин організму, ліпідного, вугле­водного, пуринового обмінів. Найпоширенішою формою алкогольної хвороби є печінкова з розвитком стеатозу печінки (жирового гепатозу, жирового переро­дження печінки), алкогольного гепатиту й алкогольного цирозу печінки.

Етанол СН₃—СН₂—ОН — невелика амфіфільна органічна молекула без ізо­мерних атомів Карбону.Метаболізм алкоголю здійснюється переважно печін­кою, 90—98 % алкоголю перетворюється на карбону діоксид і воду. Решта ви­діляється з потом, сечею, слиною та сльозами. Спирт метаболізують три фер­ментні системи — алкогольдегідрогеназна (АлДГ), каталазна та мікросомальна система оксидаз змішаної функції.

АлДГ каталізує перетворення 80—85 % алкоголю на ацетальдегід — токсич­ну і реактивну сполуку. Цей цитозольний фермент міститься в основному в печінці та шлунку. Він відповідає за метаболізм малих і середніх доз етанолу. Його залежність від НАД⁺ — коферменту, запаси якого обмежені, визначає ну­льовий порядок кінетики метаболізму етанолу. АлДГ не індукується, активність визначається видовими, статевими та індивідуальними факторами. Представ­ники різних рас відрізняються за своїми АлДГ-ізоферментами. Азіати мають переважно АлДГ₂ і метаболізують алкоголь приблизно на 30 % швидше порівня­но з європейцями, які мають переважно АлДГД₁.

Мікросомальна система оксидаз змішаної функції, яка локалізована в агра­нулярному ендоплазматичному ретикулумі гепатоцитів, метаболізує близько 10-15 % етанолу. Ця система перетворює також етанол на ацетальдегід. У разі хронічного вживання алкоголю роль цієї системи зростає. Вона включає НАДФН-цитохром Р-450-редуктазу, яка індукується хронічним вживанням алкоголю. Індукцією пояснюють факти зростання швидкості елімінації алко­голю в хворих на алкоголізм і зміни інтенсивності метаболізму фармпрепаратів системою цитохрому Р-450.

Ацетальдегід — токсичний продукт АлДГ і мікросомального окиснення ета­нолу, швидко перетворюється на ацетат під дією альдегід дегідрогенази (АльДГ). АльДГ відносно рівномірно розміщена в тканинах організму. Цитозольна (АльДГ₁) і мітохондріальна (АльДГ₂) альдегіддегідрогенази окиснюють більшу частину утвореного ацетальдегіду. Ацетат може окиснюватися до вуглекислого газу та води або перетворюватися на ацетил-КоА. Ацетил-КоА може окиснюва­тися в циклі лимонної кислоти або використовуватися для синтезу різних ліпідів, у тому числі жирних кислот.

Механізм ураження печінки пов’язують із прямим токсичним впливом ал­коголю та його метаболіту ацетальдегіду на гепатоцити, де відбувається основ­ний метаболізм етанолу.

Токсична дія ацетальдегіду. Ацетальдегід, який міститься в мітохондріях і цитозолі, може мати ушкоджувальну дію на клітину, зумовлюючи руйнування мембрани й некроз. Він зв’язується з фосфоліпідами, залишками амінокислот і сульфгідрильними групами, уражує плазматичні мембрани шляхом деполіме­ризації білків, спричинюючи зміни в поверхневих антигенах. При цьому спос­терігають посилення пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ). Ацетальдегід зв’я­зується з тубуліном і таким чином ушкоджує мікротрубочки цитоскелета; він взаємодіє із серотоніном, дофаміном і норадреналіном, утворюючи фармаколо­гічно активні сполуки, а також стимулює синтез проколагену І типу та фібронектину.

До гепатотоксичних ефектів ацетальдегіду належать: посилення ПОЛ, зв’я­зування з клітинними мембранами, порушення мітохондріального ланцюга пе­ренесення електронів, інгібування репарації ядра, порушення функції мікротрубочок, утворення комплексів з білками, активація комплементу, стимуля­ція утворення супероксиду нейтрофілами, посилення синтезу колагену. У гепатоцитах виявляють набухання мітохондрій і зміни їхніх крист, що, ймовір­но, зумовлено дією ацетальдегіду. Порушуються функції мітохондрій: при­гнічується окиснення жирних кислот і ацетальдегіду, знижується активність цитохромоксидази, ланцюга дихальних ферментів, пригнічується окисне фосфо­ритування.

За умов алкогольного ураження спостерігають зміну внутрішньоклітинного окисно-відновного потенціалу; зміну активності системи мікросомального окис­нення; затримку води й білків у гепатоцитах; зростання вмісту жиру в печінці; імунне ураження печінки, фіброз, утворення цитокінів.