Хімічний Світ

 Біохімічні синдроми під час дослідження процесів обміну в клітинах печінки

Порушення функцій печінки та жовчних проток можуть бути зумовлені чис­ленними факторами, однак в їх основі лежать загальні патологічні процеси, що є характерними для різних захворювань.

Природу основного патогенетичного процесу можна схарактеризувати за допомогою тестів, які класифікують за синдромним принципом. Виокремлюють такі синдроми:

— цитолітичний;

— синдром малої недостатності печінки;

— мезенхімально-запальний синдром;

— холестатичний синдром;

— синдром портокавального шунтування печінки (синдром “відключення печінки”);

— синдром пухлинного росту;

— спеціальна група лабораторних тестів, що охоплюють визначення мар­керів вірусів гепатитів.

Цитолітичний синдром

Цитолітичний синдром виникає внаслідок порушення структурної цілісності клітин печінки, передусім гепатоцитів. Ушкодження (від місцевого некрозу до руй­нування значної частини органа) можуть бути спричинені різними факторами:

• інфекційними, як правило, вірусними захворюваннями;
• токсинами, ксенобіотиками, деякими лікарськими засобами;
• гіпоксією і/або застоєм крові, зокрема в разі серцевої недостатності, яка супроводжується застійними явищами, або за умов шоку;
• тривалим закупоренням жовчних проток.

Ураження клітин печінки з некрозом або без нього зумовлює швидке над­ходження внутрішньоклітинних компонентів у кровоплин. При цьому відміча­ють зростання в сироватці крові активності таких ферментів як аспартатаміотрансфераза (АсАТ), аланінамінотрансфераза (АлАТ), лактатдегідрогеназа і ЛДГ4, ЛДГ5), фруктозо-1-фосфатальдолаза, сорбітдегідрогеназа, орнітинкарба- моїлтрансфераза, альдолаза, глутаматдегідрогеназа, виявляють гіпербілірубінемію (за рахунок прямого білірубіну), підвищення у сироватці крові концент­рації ціанокобаламіну, Феруму.

Залежно від ступеня ураження клітин розрізняють такі види порушення їх цілісності:

• порушення проникності зовнішньої та внутрішньої мембран;
• наявність дистрофічних змін або некрозу гепатоцитів.

Порушення проникності плазматичних мембран гепатоцитів визначають за активністю в сироватці крові таких цитоплазматичних ферментів як АсАТ, АлАТ, лактатдегідрогенази (ЛДГ₄, ЛДГ₅).

Про некротичні процеси, деструкцію субклітинних структур гепатоцитів свідчить висока активність у сироватці крові глутаматдегідрогенази (ГлДГ) і мітохондріальної аспартатамінотрансферази (мАсАТ), які в нормі знаходяться в матриксі мітохондрій.

Визначення активності глутатіон-8-трансферази та інших трансфераз у крові є перспективними, більш чутливими й органоспецифічними тестами ураження печінки, ніж активність трансаміназ.

У клініко-діагностичних дослідженнях використовують не лише абсолютні метаболічні показники, а й їх співвідношення. Використання коефіцієнтів дає можливість оцінювати метаболічний стан, виключаючи фактор індивідуальних коливань. Зокрема, у клініко-діагностичній практиці використовують ко­ефіцієнт де Рітіса — співвідношення активностей трансаміназ у плазмі крові: АсАТ/АлАТ = 1,34±0,40. АлАт міститься тільки в цитоплазмі гепатоцитів, а АсАТ — як у цитоплазмі, так і в мітохондріях. У цитоплазмі концентрація АлАТ вища за концентрацію АсАТ. Отже, при захворюваннях запального типу, коли первинним є ураження клітинних мембран, у кров’яне русло проникає більше цитоплазматичних, ніж мітохондріальних, ферментів і коефіцієнт де Рітіса зни­жується відносно норми. У разі патологічних станів некротичного типу, коли ураження, навіть вогнищеве, призводить до повного руйнування клітин печін­ки (метастази в печінку, цироз, гіпоксія), концентрація АсАТ різко зростає за рахунок мітохондріальної фракції й коефіцієнт де Рітіса збільшується понад норму.

Максимальних величин активність гепатоцитарних ферментів у плазмі до­сягає за умов одночасного ушкодження значної кількості клітин (наприклад, у разі вірусного гепатиту або в разі тканинної гіпоксії — шоку). У період видужу­вання або ремісії рівень трансаміназ швидко знижується. Активність АлАТ має триваліший період піврозпаду і нормалізується останньою порівняно з іншими ферментами.

Для прогнозування перебігу захворювання мають значення такі обставини:

тривале збереження підвищеної, навіть незначною мірою, активності трансаміназ у плазмі свідчить про пролонгованість руйнування печінкових клітин, що може призвести до розвитку хронічного захворювання печінки;

раптове зниження дуже високих показників активності трансаміназ без поліпшення клінічної картини може свідчити про руйнування значної маси тка­нини печінки, оскільки тільки живі клітини є джерелом ферментів.

Нормальні значення основних біохімічних показників, які використовують для діагностики цитолітичного синдрому:

АлАТ — 0,1 — 0,68 мкмоль/г мл (за Райтманом-Френкелем);

АсАТ — 0,1 — 0,45 мкмоль/г мл (за Райтманом-Френкелем);

Коефіцієнт де Рітіса — АсАТ/АлАТ = 1,34 ± 0,40;

ГлДГ — 3,48 — 21 мкмоль /год-л (за методом Севела-Товарека).

До фармпрепаратів, які використовують при лікуванні захворювань гепато­біліарної системи з метою стабілізації мембран, належать цитостатики, препа­рати гепатопротекторної та антиоксидантної дії.